Василь ПОГОРЕЦЬКИЙ — доктор теологічних та кандидат історичних наук, настоятель Свято-Покровської церкви м. Копичинці священик. Член Національної спілки журналістів України й Національної спілки краєзнавців України.

   Народився в с. Полівці Чортківського району Тернопільської області. після закінчення восьмирічної школи в родинному селі продовжив навчання в Джуринській десятирічці. Військову строкову службу проховдив у Азербайджані.

   Закінчив Санкт-Петербурзьку Духовну Семінарію, Івано-Франківський Теологічно-Катехитичний Інститут, Варшавський Інститут Теології Апостольства, Варшавський університет ім. Кардинала Стефана Вишинського і докторантуру, ТНПУ ім. В. Гнатюка й аспірантуру.

   За фахом — учитель історії і правознавства. Доктор теологічних наук і кандидат історичних наук. Працював викладачем суспільних дисциплін та віце-ректором Чортківської Дяківсько-Катехитичної Аккадемії ім. свщмч Григорія Хомишина.

Автор:

— наукових праць: Українська духовна культура і Петро Могила" (2009), "Філософія релігії Володимира Соловйова" (2010), "Історія філософії еклезіології" (2011), "Україна і Петро Могила: історично-філософсько-релігійна інтерпретація" (2015);

— прозових творів: "На роздоріжжі" (2013), "Хрест на вістрі буття" (2014);

— поетичних збірок: "Зболена Доля у Музі" (2011), "Розвидняється" (2012), "Сліди на дорозі до Неба" (2012), "Розкрилял Любові у часі" (2013), "На хвилях болю" (2014), "Пробудження" (2014).

   Отець Василь утверджує в літературі самобутній жанр, який не так просто означити, бо узагальненої назви ще не існує — це твір, написаний на стику новели і нарису, оповідання і есе.

У своїй творчості він зауважує, що людина – місток між Богом і природою, "де порожнечі ніяк не може бути, бо її заповнює любов". У творчому доробку о. Василя збірки поезії — "На хвилях болю", "Лісові псалми", "Пробудження", "Розкрилля любові у часі" та ін. З цього приводу хочеться навести таку цитату:

    "Перед кожною людиною у вирішальний час стеляться три дороги: одна назад, та, що вже стоптана, — це дорога в минуле, друга, та, що під ногами, дорога тупцювання на місці, — це дорога в теперішнє, дорога в нікуди, третя дорога вперед, та, що манить нас, - це дорога в майбутнє.

    Дорога в минуле нас лякає, дорога в теперішнє, на якій стоїмо, нас не задовольняє, а в дорогу майбуття немає відваги йти, щоб не зійти на манівці" ("На роздоріжжі").