Головна » 2016 » Листопад » 7 » 5 листопада – ювілей Михайла Петрицького
16:30
5 листопада – ювілей Михайла Петрицького

   150 років тому народився Михайло Петрицький (1865–1921) – галицький видавець, меценат, громадсько-політичний і освітній діяч, посол законодавчих органів Австрії та ЗУНР. За словами поета Петра Карманського , був відомий "як найбільший матеріяліст між галичанами".

   Народився Михайло Петрицький 5 листопада 1865 року в місті Копичинці (сучасна Тернопільщина) в міщанський родині Костянтина Петрицького та Катерини з Сторожинських. Старший брат Михайла – о. Петро Петрицький (1855–1919) був священиком, парохом с. Колоколина та «організатором» Рогатинського повіту.

  Михайло Петрицький закінчив учительську семінарію в Тернополі, деякий час працював вчителем у народній школі, але потім закінчив Торгівельну академію у Львові і став займатися підприємницькою діяльністю. Провадив у Львові торгівлю срібними товарами. "Став одним з найбільш забезпечених і впливових українців-підприємців в Галицькому краї. Однак торгівля, господарська діяльність не були єдиним інтересом М.Петрицького. Він ніколи не стояв осторонь українського громадсько-політичного та культурно-освітнього життя і брав у ньому посильну участь, правда, переважно не як керівник, а організатор і меценат".

   Ще 1897 року Михайло Петрицький, Лука Сафіян і священник Северин Матковський запропонували побудувати в Копичинцях «Народний Дім» з великим залом для театральних вистав, концертів, забав, зборів громадян і з домівками для громадських організацій. Будова за проектом архітектора Баб’яка була завершена у 1910 році.

   М. Петрицький був ініціатором створення в Копичинецькому повіті кас взаємодопомоги Райфайзена, філій “Народної торгівлі”, “Подільського союзу кооператив”, “Сільського господаря”, читалень “Просвіти”. "Найбільшою громадською справою М.Петрицького стало заснування української приватної 6-класної гімназії в Копичинцях. Лише завдяки його ініціативі, організаційній діяльності та матеріальній підтримці вона діяла".

   Не цурався політики. В молодості був прихильником ідей М. Драгоманова. У 1890-х прилучився до Русько-української радикальної партії. У 1902 році став організатором великого селянського страйку в Копичинецькому повіті.

   "По прилюднім сокільськім святі в 1912 р. в Копичинцях.

   На знимці околичні сільські Соколи і Сокілки з публікою. Внизу з бородою посол Петрицький, видавець часопису «Гайдамаки». Другий направо від нього з борідкою в клин Кивелюк, що помер в 1923 р. арештований Поляками у Львові" (світлина з колекції Степана Гайдучка).

   Згодом  його кандидатуру висували до австрійського парламенту (Райхсрату) від Української національно-демократичної партії, до якої вступив 1907 року. У 1907 і 1911 роках  М. Петрицького обирали послом парламенту в окрузі  Копичинці – Гусятин – Гримайлів – Підволочиськ – Скалат. За його допомогою обирали до Галицького сейму суддю з Копичинець Івана Кивелюка.

   "Слід також додати, що на початку століття австрійсько-польська адміністрація переслідувала його за політичну діяльність. Із цієї причини його засуджено і в тюрмі в Тернополі він відбув навіть в голодівці".

   У 1901–1907 роках М.Петрицький видавав тижневик "Гайдамаки", у якому рішуче виступав проти фарисейства "Ляхів і їх кацапських союзників". Журнал "відіграв свою роль у поширенні в краї ідей українства та передових знань, пробудженні національної самосвідомості, залученні молоді до реальних справ, насамперед господарських і культурно-освітніх. Одночасно М. Петрицький започаткував вихід  “Бібліотеки українських письменників”,  у якій друкувалися дешеві книги для народу, а також для учнів шкіл і гімназій. У 1907 р. видав власну брошуру “Польсько-руські відносини в Галичині”, в якій піддав нищівній критиці політику польської шляхти щодо українського населення краю".  Редактором часопису був Денис Сембратович, а редакція містилася під №5 на вул. Курковій (тепер Лисенка).

   Йому вдавалося доволі успішно займатися видавничою діяльністю. Через священників й українські товариства Петрицький створив мережу покупців книжок і брошур по всій Галичині. Він видавав твори літераторів "Молодої Музи"  мав з того прибутки і навіть платив поетам скромні гонорари.

   "Він знав, що він не йшов на ризик, так як інші, що зважувалися в тих часах на геройство видання поетичних творів .Він мав під руками епархіяльні шематизми і цією зброєю умів робити чуда: "Сон літньої ночі" чи поезії Лепкого находилися в кожній хаті священика, служачи в крайній потребі за покришки для горщиків з кислим молоком. І касу Петрицького збагачували не тільки "Гайдамаки" і посольські дієти, ні! – в ній були також гроші, отримані з розпродажі поезій. Під цим оглядом Петрицький був у нас чудотворцем".

   Коли на початку І Світової війни Галичину окупувало російське військо, М.Петрицького вивезли вглиб Росії. У 1917 році він перебрався до Вінниці, а відтак повернувся до Галичини.

   Як депутат Райхсрату Петрицький став членом Української Національної Ради (УНРади) – тимчасового парламенту ЗУНР. Він брав участь в проголошенні Державності в Народному Домі у Львові 18–19 жовтня 1918 року. У січні 1919 року в Станиславові його обрали членом Військової комісії УНРади.

   "На лютневій та березнево-квітневій сесіях часто виступав у дебатах. Так, на засіданні 6 лютого пропонував створити для ведення пропаганди в державі спеціальну комісію, “яка вогнем захоплювала б маси”, адже “треба народ освідомлювати, що найперше волю треба оборонити”. Та найголовніше, чого він домагався – це навести дисципліну в армії, врегулювати фінанси, встановити в державі тверду владність і законність".

   Коли в липні 1919 року УГА перейшла за Збруч, М. Петрицький був старшиною з пропаганди при штабі ІІІ-го корпусу. Пережив усю трагедію "Чотирикутника смерті" і на початку 1920 року опинився у Червоній Українській Галицькій Армії (ЧУГА). Він осмілився критикувати більшовицьких керівників ЧУГА В.Затонського та В. Порайка.

   В квітні 1920 року Петрицького й інших галичан, що не бажали співпрацювати з більшовиками, заарештували чекісти та відправили до Харкова. Там його ув’язнили в тюрмі на Холодній Горі, а у лютому 1921 року розстріляли.

 

  

 

Переглядів: 50 | Додав: Nichlav | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: